Забезпечення прав людини є напрямом державної політики, що реалізується через національні механізми захисту прав людини. Після використання всіх національних засобів правового захисту, відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право звертатись за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Україна 17 липня 1997 року прийняла Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р., Перший протокол та протоколи № 2,4,7 та 11 до Конвенції» за № 475/97-ВР. Пунктом 1 цього Закону визначено, що Україна повністю визначає на своїй території дію ст. 46 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 р. щодо визнання обов’язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

23 лютого 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини». Згідно з цим законом, при розгляді справ судами України, Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) та практика Європейського суду з прав людини повинні використовуватися як джерела права. Дане положення спрямоване на реалізацію вищевказаної конституційної норми і норм Закону України «Про міжнародні договори та угоди».

Відтак, Конвенція є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод складається з преамбули та 59 статей, при цьому основний текст Конвенції доповнює 14 протоколів які поступово розширюють перелік прав та свобод або вносять зміни до Конвенції. Особливістю конвенції є те, що вона забезпечує права і основоположні свободи на національному рівні та гарантує дієву та ефективну систему їх захисту на наднаціональному (міжнародному) рівні.

Ключова роль у забезпеченні чіткого і дієвого контролю за реалізацією державами – учасницями Конвенції взятих на себе зобов’язань щодо забезпечення прав та основних свобод людини належить Європейському Суду з прав людини (далі – Європейський суд). Саме ця судова інституція забезпечує гарантії прав людини, є контрольним механізмом, закладеним Конвенцією, дотримання державами-учасницями її положень, упровадження норм і принципів у рамки національних правових систем.

Європейський суд функціонує на постійній основі з метою забезпечення виконання Високими Договірними Сторонами зобов’язань за Конвенцією. Його юрисдикція визнана обов’язковою всіма державами-учасницями й поширюється на всі спори, що пов’язані із застосуванням і тлумаченням норм Конвенції та Протоколів до неї в національних правових системах.

Місцезнаходженням Європейського суду є м. Страсбург (Франція). Засідання Європейського суду проводяться в Палаці Прав Людини. Організація його діяльності, Правила процедури, порядок здійснення реєстрації заяв, їх розгляду, винесення рішень установлені Конвенцією та Регламентом Європейського суду.

Європейський суд виносить свої рішення, керуючись нормами Конвенції і практикою застосування своїх попередніх рішень.

Рішення Європейського суду є обов’язковими для держав - учасниць Конвенції. Контроль за їх виконанням паралельно із Європейським судом здійснює Комітет Міністрів Ради Європи. Крім того, на запит Комітету Міністрів Європейський суд надає консультативні висновки з питань права щодо тлумачення і застосування норм Конвенції.

Повноваження щодо забезпечення представництва під час розгляду справ про порушення положень Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року в Європейській Комісії з прав людини та Європейському Суді з прав людини Кабінетом Міністрів України покладено на Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

Діяльність Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини забезпечується Секретаріатом Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, структурним підрозділом Мін’юсту, яке очолює керівник Секретаріатом Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту даного Положення при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній республіці Крим, головних управліннях юстиції в областях, містах Києві та Севастополі створені регіональні відділення.

Склад регіонального відділення затверджується Урядовим уповноваженим за письмовим поданням представника Урядового уповноваженого.

Зі складом Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини можна ознайомитись на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.

Представником Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у Волинській області є заступник начальника Головного управління юстиції у Волинській області – Остапчук О. М.

Слід зазначити, що регіональним відділенням Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини при Головному управлінні юстиції у Волинській області в 2012 році виконано 3 доручення Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини та Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, а саме, щодо розгляду Європейським судом з прав людини справ «Довгопол проти України», «Бондар проти України» та «Орєхов проти України».

З початку 2013 року вже виконано 2 доручення Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, а саме, щодо розгляду Європейським судом з прав людини справи «Абдікадір Ахмед Ноор та інші проти України» та в рамках «пілотного» рішення Європейського суду з прав людини «Юрій Миколайович Іванов проти України» по справі «Хомік проти України».