Волинь (Велика Волинь, Волинська земля) – давньоруська історична область, історично-географічний край у басейні південних приток Прип’яті і верхів’ях Західного Бугу у північно-західній частині України між Поділлям на півдні і Поліссям на півночі, Західним Бугом на заході і верхнім Тетеровом та верхів’ями Ужа на сході.

Охоплює сучасні Волинську та Рівненську області, західну частину Житомирської та північну частину Тернопільської області і Хмельницької області площею близько 70 000 км?. В більш широкому розумінні до Волині можна віднести південну частину Берестейської області Білорусі і східну частину Люблінського воєводства Польщі.

Назва “Волинь” як означення території вперше з’явилася у літопису 1077 року.

Низка істориків вважають, що її назва походить від міста “Велинь” або “Волинь”, про яке згадують давні літописи. Знаходилося місто Волинь більш як за 20 кілометрів на захід від нинішнього Володимира-Волинського, поблизу гирла річки Гучви, яка впадає в Західний Буг. Від назви міста походить і назва краю та племені, що його населяло.

Деякі етімологи вважають, що назва родинна назві чеського містечка Волині (чеськ. Volyne) або німецької назві острова Волін (нім. Wollin) в Померанії.

За версією А. А. Шахматова, назва Волинь походить від німецької walhos готської Walhs, давньо-верхньо-німецької walah, walh, середньо-верхньо-німецької walch зі значенням “чужий, кельт, представник романських народів”, середньо-нижньо-німецької wale “іноземець”, в свою чергу відбуваються від кельтського етноніма Volcae, згадані ще в творах Цезаря, і родинно назвам Уельс, гели, Галлія.

У 7-9 століттях Волинь населяли східнослов’янські племена: дуліби, бужани і волиняни. Згадує народ “валінана” арабський мандрівник аль-Масуді (10 століття). Волинянами (дулібами) називали племена, які проживали у верхівцях Західного Бугу, Прип’яті.

В 10 столітті на Волині виникли міста Буськ, Луцьк, Червен, Белз, а згодом – Холм, Кременець, Житомир та інші. Наприкінці 10 століття Волинь ввійшла до складу Київської Русі, а 988 року князь Володимир Святославич віддав її в уділ своєму синові Всеволоду. За його князювання було засновано місто Володимир (Волинський). Від часу адміністративної реформи Володимира Святославича у Володимирі сиділи сини київських князів.

Волинська земля продовжувала формуватися у другій половині 11 століття внаслідок об'єднання територій Червенських градів і Белзької землі. Відтак до них було приєднано Берестейську волость. Згодом волинські князі почали освоювати територію на схід від міст Дорогобуж, Острог та Вигошів.

На Любецькому з’їзді 1097 р. Волинську землю було закріплено за князем Давидом Ігоревичем, але Витечівський з’їзд 1100 року позбавив його Волині, і деякий час нею володіли різні князі. В 1117 році Волинь перейшла до володінь Володимира Мономаха. За князювання Романа Мстиславича.

На кінець 11 століття Волинська земля, ще перебуваючи в процесі становлення, займала територію від Берестя на Західному Бузі до верхів’їв річки Серету на півдні. Її порубіжжя на заході становили міста Сутейськ і Червен, на сході — Дорогобуж і Острог. Тоді в межиріччі річок Стиру і Горині, що лише почало заселятися, рубежів ще не існувало.

В 12 столітті одним із центрів консолідації Волинської землі стало місто Луцьк. Для протидії київським князям, які прагнули заволодіти Волинською землею, на сході її території інтенсивно будувалися міста і фортеці. У першій половині 12 століття значна частина волинських кордонів стабілізувалася. З кінця 1150-х років на території Волинської землі складається Волинське або Володимирське князівство. У 1170-1205 роках Володимирське князівство об’єднало навколо себе всі удільні князівства. У 1199 році, з приєднанням до нього Галицького князівства, утворилося Волинсько-Галицькое князівство.

Остаточно територія землі склалася у першій половині 13 століття. Західний рубіж Волинської землі (з Польщею) пролягав у межиріччі Західного Бугу й Вепра, а на початку 13 століття впритул підступив до Вепра. На північному заході та півночі кордон Волинської землі з Литвою і ятвягами проходив Західним Бугом і його притоками, зокрема річкою Лесною. Більшість басейну річки Кросни належала до Волинської землі. Тут рубіжною була річка Нур.

В 2-й половині 14 століття польські феодали після запеклої боротьби проти Угорщини і Литви захопили західну частину Волині. Після Люблінської унії 1569 року шляхетська Польща захопила всю Волинь і створила тут Волинське воєводство.

В черговий переділ Польщі в 1793 році, частина земель Волині відійшла до Російській імперії, спочатку територія була названа Ізяславське намісництво, з центром в Ізяславі, пізніше в 1795 створюють Волинське намісництво, що складатиметься з 15 округів, з центром у Новоград-Волинському, в 1797 році губернським містом призначають місто Житомир, а намісництво перейменовують у Волинську губернію. В 1802 році Житомир був викуплений казною у графа Ільїнського, а в 1804 році призначений губернським містом.

Волинська земля в складі УНР утворена 2-4 березня 1918 законом про адміністративно-територіальний поділ України. Земський центр – Луцьк. До землі мали увійти Володимирський повіт, Ковельський повіт, Луцький повіт, північна частина Дубенського повіту Волинської губернії. Організація влади не була завершена. Проіснувала майже 2 місяці до 29 квітні 1918 року у зв’язку з утворенням Української Держави, на чолі з гетьманом Скоропадським.

Губернія мала бути складеною з 20 повітів: вже існуючі 12 повітів з планованими долучити 8 повітів з Мінської губернії: Пінський повіт; Гродненської губернії: Брест-Литовський повіт, Кобринський повіт; Холмської губернії: Томашівський повіт, Грубешівський повіт, Володавський повіт та Більський повіт.

Список повітів, частину яких планувалося приєднати до суміжних існуючих, або новоприєднуваних повітів: з Люблінської губернії: Костянтинівський повіт, Радзінський повіт і Красниставський повіт; з Гродненської губрнії: Пружанський повіт; з Мінської губернії: Слуцький повіт.

Також у документах Української Держави виділяли окремо усю Холмську губернію з доданими до неї Берестейським, Більським, Кобринським, Пружанським повітами і частинами повітів Люблінської губернії. Офіційно Холмська губернія у складі Української держави була утворена 15 листопада 1918 року.

У вересні 1920 року край потрапляє під польську юрисдикцію, на двадцять років затверджену Ризьким договором 1921 року. Утворюється Волинське воєводство з центром у Луцьку. Більшість східної Волині стала частиною Житомирської області УРСР.

Внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа 18 вересня 1939 року в Луцьк вступили частини Червоної армії, відтак встановлено радянську владу. 4 грудня 1939 року утворюються Волинська і Рівненська область у складі УРСР. Під час німецької окупації 1941-1943 років тут існувала об’єднана адміністративна одиниця генеральний комісаріат “Волинь-Поділля”.

З 1991 року Волинь у незалежній Україні.

Обласний центр – м. Луцьк.

Загальні відомості про область: проща 20143 кв. км, 3,3% території України.

Географічні дані. На території області – 220 озер, одне з найбільших в Україні – Світязь, площею 2705 га, протікає 130 річок, найбільші: Західний Буг, Луга, Прип’ять, Стохід, Турія, Стир. Область розташована у поліській і лісостеповій фізико-географічних зонах.

Населення: 1036,4 тис. чол., 2,2% від населення України, з них – міське населення 51,2%, сільське 48,8%. Проживає в обласному центрі 207,6 тис. чол.

Перші згадки про чудовий старовинний Луцьк відносяться приблизно до 1085 року. Вже тоді він був укріпленим містом, заснованим Володимиром Великим. Наприкінці XIV сторіччя Луцьк бурхливо розвивається, насамперед, завдяки торгівлі. Купці приїздили з різних країн, і багато з них навіть оселялися тут. З’являлися квартали, населені німцями, поляками та представниками інших національностей. У XIX ст. зростає культурний рівень життя мешкань 1832 року була відкрита перша гімназія, в якій навчалася гордість української літератури Леся Українка. Взагалі з Луцьком пов’язані імена багатьох видатних людей, серед яких і козацький отаман Северін Наливайко, і князь Альбрехт Радзівіл, і багато інших.

Сучасний Луцьк – ще й великий промисловий центр з машинобудівними та металообробними заводами, тут працюють підприємства хімічної, деревообробної та легкої промисловості.