Приватизація земельної ділянки - набуття права власності на земельну ділянку із державної або комунальної власності. Кожен громадянин України має право скористатися своїм особистим правом на безоплатне отримання земельних ділянок у власність. В новому Сімейному кодексі України не визначено правовий режим майна, що приватизоване одним з подружжя. Цим правом може скористатися кожен із подружжя, приватизувавши (кожен з них окремо) земельні ділянки різного цільового призначення. Чи є приватизоване майно спільним? Існують різні точки зору. Різною є судова практика. Нотаріальна ж практика склалася таким чином, що при укладенні договорів відчуження приватизованих земельних ділянок вимагається згода іншого з подружжя.

Однак, відповідно до статті 121 Земельного кодексу України (надалі ЗКУ) є норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, тому, якщо відчужується земельна ділянка, на якій відсутні будь-які будівлі та споруди та, яка не перевищує норми безоплатної передачі, то така ділянка вважається особистою приватною власністю одного з подружжя, що також підлягає під норми статті 57 Сімейного кодексу України і відповідно при відчуженні таких ділянок згода іншого з подружжя нотаріусом не вимагається. Якщо при відчуженні земельної ділянки, на якій відсутні будь-які будівлі та споруди, норми безоплатної передачі якої перевищено згідно ст.121 ЗКУ, то відповідно, нотаріус вимагає згоду подружжя на відчуження. Також для підтвердження факту наявності/відсутності будівель чи споруд на земельній ділянці нотаріус вимагає довідку про те, що ділянка незабудована або на ній розташовані будівлі чи споруди.

19 березня 2010 року Верховний Суд України доповнив постанову Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ". Зокрема, було додано пункт 182 :"Відповідно до положень статей 81, 116 Земельного кодексу України, окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 3емельного кодексу, 377 Цивільного кодексу".

Законодавство чітко не вирішує, чи є приватизована земельна ділянка об’єктом спільної сумісної власності подружжя, чи даний об’єкт складає роздільне майно подружжя. Згідно з декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок» безоплатна приватизація, передусім, стосувалася земельних ділянок, наданих громадянам у користування для конкретних цілей. Перелік видів цільового призначення включав земельні ділянки, надані громадянам для ведення особистого підсобного (нині – селянського) господарства, будівництва і обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка), садівництва, індивідуального дачного і гаражного будівництва.

Відповідно постійні користувачі зазначених земельних ділянок, які виявили бажання їх приватизувати, мали право звернутися з відповідними заявами до уповноважених органів. У цьому випадку право постійного землекористування трансформується на право власності на земельну ділянку. Осіб, яким земельні ділянки передавалися у постійне користування, умовно можна поділити на дві групи: одноособові суб’єкти (одна особа); багатоособові суб’єкти, до яких, у першу чергу, належать подружжя та/або інші члени сім'ї.

У практичному відношенні отримані у постійне користування земельні ділянки оформлювалися на ім'я лише одного громадянина – голови чи члена сім'ї, голови колгоспу тощо. Державні акти на право постійного користування, які посвідчували право землекористування громадян, також виписувались на одну особу, хоча цими ділянками фактично користувались усі члени сім'ї чи колгоспу, які володіли земельною правосуб’єктністю. Земельна ділянка передавалась у постійне користування подружжя (сім'ї), заяву подавав лише один з подружжя – землекористувач, згода другого з подружжя автоматично вважалася наявною. У даному випадку ділянки, передані у користування подружжю, а потім приватизовані за заявою лише одного з подружжя, можна віднести до спільного майна подружжя. Такий підхід не враховує двох аспектів:

- другий з подружжя може взагалі не мати права на приватизацію земельної ділянки, наприклад, як іноземний громадянин або особа без громадянства;
- другий з подружжя не мав наміру приватизувати земельну ділянку, надану в користування.

Отже, на практиці виникали ситуації, коли подружжя разом постійно користувалося земельною ділянкою, потім один з них подавав заяву про приватизацію ділянки, а другий з подружжя (іноземець, особа без громадянства) при цьому не набував такого права.

У Цивільному кодексі України (надалі ЦКУ) закріплено загальне правило, що власність зобов’язує (ч.4 ст.319 ЦКУ), згідно зі ст.322 ЦК на власника покладено тягар утримання майна. У даному випадку доцільно провести аналогію з приватизацією житлових приміщень. Законодавство передбачає інший порядок оформлення волевиявлення громадян, які бажають приватизувати квартиру (будинок). Приватизація житла можлива за наявності згоди всіх повнолітніх членів сім'ї, які в ній проживають, саме ними підписується відповідна заява. У свідоцтві про право власності на приватизовану квартиру теж зазначаються всі члени сім'ї (як повнолітні, так і неповнолітні). Відповідно реєстрація права власності на цей приватизований об’єкт відбувається відносно всіх членів сім'ї. Такий підхід дає змогу однозначно визначити, хто з подружжя висловив бажання стати власником квартири, і відповідно щодо того – до спільного чи роздільного майна подружжя належить приватизована квартира.

Стосовно земельних ділянок таких чітких правил до набрання чинності новим Земельним кодексом України (2001 року) не існувало. Так, за новим Земельним кодексом України присадибні, садові, дачні, гаражні та інші земельні ділянки можуть використовуватися на двох правових підставах (титулах):

- на праві власності;
- на умовах оренди.

На сьогодні земельні ділянки надаються громадянам переважно на умовах оренди, хоча ч. 3 ст.116 ЗКУ не виключає безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян у випадку одержання їх із земель державної чи комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації. При нотаріальному посвідченні договору оренди земельної ділянки для індивідуального житлового, гаражного чи дачного будівництва виступає конкретний громадянин, тобто один з подружжя. На практиці одержання в оренду земельної ділянки під забудову одним із подружжя виключає можливість одержання ділянки для використання за таким же цільовим призначенням іншим із подружжя. За умови надання земельної ділянки в оренду подружжю, коли чоловік та дружина разом виступають на стороні орендаря, відповідно при подальшій приватизації ділянки не поставало б питання, кому вона належить на праві власності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 року №449 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» було затверджено нову (змінену) форму державного акта. Вона передбачає наявність спеціального додатку – списку співвласників земельної ділянки із зазначенням прізвища, імені, по батькові та адреси всіх інших осіб, які набувають права на земельну ділянку. Вказана форма містить пункт, згідно якого за наявності кількох співвласників мають фіксуватися частки кожного із співвласників у праві на майно.

Висновок:

Таким чином, при посвідченні договорів відчуження земельних ділянок, переданих у власність на підставі рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок одному з подружжя, на яких відсутні об’єкти нерухомого майна, згода іншого з подружжя на практиці не вимагається. Якщо ж посвідчується договір відчуження приватизованої земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, на якому знаходиться об’єкт нерухомого майна, набутий у шлюбі, згода іншого з подружжя на укладення такого договору вимагається нотаріусом.