Розвиток альтернативних способів вирішення спорів – це необхідна умова створення ефективної системи захисту порушених, невизнаних або оспорюваних суб'єктивних прав, свобод чи інтересів громадян та юридичних осіб. Однією з таких демократичних альтернативних форм вирішення цивільно-правових спорів є інститут третейського судочинства, що дозволяє цивілізованим шляхом врегульовувати конфлікти, що виникають між конкретними суб'єктами.
Слід зазначити, що ця проблема не нова в суспільстві. Третейські суди існували споконвіку: і в Стародавній Греції, і в Стародавньому Римі. У Давній Русі вони існували як альтернатива князівським судам. Свій розвиток третейські суди отримали і в царській Росії, і після соціалістичної революції. У сучасній розвинутій в економічному плані державі, такій як США, на частку третейського розгляду економічних спорів припадає близько 80% усіх спорів,які розглядаються в економіці. Це відбувається з багатьох причин. Як історія економічних відносин, так і реалії сьогодення диктують необхідність не тільки підтримки третейських судів, а і їхнього розвитку.
Саме тому й було прийнято у травні 2004 року Верховною Радою України Закон України "Про третейські суди", згідно з яким Міністерство юстиції України та його територіальні органи покладено державну реєстрацію постійно діючих третейських судів. А вже 14 вересня 2004 року Міністерство юстиції зареєструвало перший в Україні Постійно діючий Незалежний третейський суд, який було створено при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів». Після перевірки Мін?юстом установчих документів, що були подані на реєстрацію, Постійно діючий Незалежний третейський суд отримав свідоцтво №1...
Отже, третейський суд – це недержавний судовий орган (він не може утворюватися та діяти при органах державної влади та органах місцевого самоврядування), який може розглядати будь-які справи, що виникають у цивільних і господарських правовідносинах. І тут простіше сказати, які спори непідвідомчі третейському суду. Перелік таких справ у повному обсязі подано в ст.6 закону «Про третейські суди». Загалом можна сказати, що третейському суду непідвідомчі спори, які зачіпають державні чи публічні інтереси. Це категорії справ, які мають вирішуватися виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; справи про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом; справи у спорах при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб і т.д.
Третейський суд — це суд повної довіри, і він може слухати справу лише тоді, коли йому довіряють. Якщо сьогодні в загальному суді одна зі сторін не довіряє судді, то, відповідно до закону, сам суддя вирішує, задовольнити клопотання про свій відвід чи ні. Що ж до третейського суду, закон чітко сказав: якщо одна зі сторін не довіряє суду, він не має права слухати справу. Позивач і відповідач мають погодитися на розгляд справи в такому суді. Перевага третейського суду над загальним і господарським — не треба сплачувати державне мито, а також те, що сторони мають право обирати час і місце розгляду спору.
Ще один важливий аспект. Рішення третейських судів є остаточним і оскарженню не підлягає. В такому судочинстві немає ні апеляційної, ні касаційної інстанцій. Щоправда, котрась із сторін може оскаржити рішення третейського суду в загальний, але тільки в тому аспекті, якщо суд вирішив справу, котра йому не підсудна, чи коли не було погодження однієї зі сторін на розгляд справи. Адже ця інстанція судочинства розглядає справи на підставі письмової третейської угоди (третейського застереження або угоди про третейський розгляд), в якій міститься згода сторін на звернення до постійно діючого третейського суду або суду “ad hoc” для остаточного вирішення спору, передбаченого третейською угодою.
Чинним законодавством України передбачено дві форми третейського судочинства: на постійно діючій основі (постійно діючі третейські суди) та для вирішення конкретного спору (суди “ad hoc”). У поняття “конкретний спір” включаються як вже існуючий спір, так і той, що може з'явитися в майбутньому. Різниця між судом “ad hoc” та постійно діючим третейським судом полягає у тому, що при передачі спору на розгляд третейського суду, створюваного для розгляду конкретного спору, сторони повинні самостійно визначити порядок його формування і процедуру розгляду спору. Після винесення рішення у справі суд “ad hoc” припиняє своє існування.
Доцільно зауважити, що постійно діючі третейські суди підлягають державній реєстрації відповідно до ст. 9 Закону. Залежно від правового статусу засновника третейського суду, тобто, якщо це всеукраїнське об'єднання громадян, то реєстрація здійснюється Міністерством юстиції України, а якщо регіональне об'єднання громадян – Головним управлінням Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським, Севастопольським міськими управліннями юстиції протягом п’ятнадцяти днів з дня подання його засновником заяви. Реєстраційний збір за державну реєстрацію постійно діючого третейського суду не стягується.
На даний час Головним управлінням юстиції у Волинській області зареєстровано 5 постійно діючих третейських судів: з них чотири в обласному центрі та один в м. Горохові.