23 вересня 2010 року Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо строків виплати заробітної плати" (далі – Закон).

Законом викладено у новій редакції статтю 115 Кодексу законів про працю України. Частину першу викладено в такій редакції: «Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата».

Крім того, статтю 115 Кодексу законів про працю України доповнено новою частиною такого змісту: «Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника».

Зміни аналогічні змінам внесеним до Кодексу законів про працю України внесені і до Закону України "Про оплату праці". Так, частину першу статті 24 викладено в такій редакції: «Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата».

Крім того, статтю 24 доповнено новою частиною такого змісту: «Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника».

Таким чином законодавчо встановлені граничні терміни виплати заробітної плати з метою захисту найманих працівників від зловживань з боку роботодавців. Питання ж щодо конкретних строків виплати заробітної плати та питання виплати авансу (попередньої плати, плати за ще не відпрацьований час та за роботу, яка має бути виконана) повинні встановлюватись на договірній основі шляхом домовленостей між роботодавцем та трудовим колективом.

Слід зазначити, що до ухвалення Верховною Радою України Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо строків виплати заробітної плати" строки (граничні терміни) виплати заробітної плати чинним законодавством про працю не були визначені. Так, в статті 115 Кодексу законів про працю України та в статті 24 Закону України «Про оплату праці» було передбачено лише періодичність виплати заробітної плати. При цьому наголошувалось, що заробітна плата виплачується у строки, встановлені колективним договором. Однак колективний договір між найманими працівниками та роботодавцем укладається не завжди. Відповідно й строки виплати заробітної плати нерідко залишалися невизначеними. Крім того, строки виплати заробітної плати (встановлені колективним договором чи в інший визначений законодавством спосіб) повинні бути справедливими, що і вимагало визначення в законодавстві про працю граничних термінів виплати заробітної плати.

Згідно частини 7 статті 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Законом захищається право найманих працівників на своєчасне отримання заробітної плати та встановлено, що заробітна плата (плата за вже відпрацьований час, за вже виконану роботу) повинна виплачуватись працівникам не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Адже випадки, коли фактично вже відпрацьованими (заробленими) найманим працівником грошовими коштами безпідставно користується роботодавець є неприпустимими з точки зору принципів верховенства права.

Міжнародним документом, присвяченим питанням строків та періодичності виплати заробітної плати, є Рекомендація щодо захисту заробітної плати № 85 Міжнародної організації праці, котра доповнює Конвенцію 1949 року про захист заробітної плати. Відповідно до мети цієї Конвенції термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.

А відтак, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо строків виплати заробітної плати" зобов’язує роботодавця здійснювати виплату заробітної плати в певні строки хоча б за вже відпрацьований проміжок часу та за вже виконану роботу.

Важливим є також і те, що відповідно до Закону розмір заробітної плати за першу половину місяця не може бути меншим оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Так, згідно Закону розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Таким чином, Закон спрямований на вдосконалення правового регулювання трудових відносин та захист права найманих працівників на своєчасне одержання винагороди за працю.

Слід зазначити, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо строків виплати заробітної плати" набрав чинності 20 листопада 2010 року.