Непоодинокі випадки різного тлумачення та застосування судами положень ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», якою встановлено вимоги, що ставляться до виконавчого документа.

Так, постановами Турійського районного суду Волинської області від 26.05.08р. по справі №2-а-6/2008 та від 15.09.08р. по справі № 2 – а–11\2008 встановлено, що постанова начальника відділу земельних ресурсів у Турійському районі від 04.12.2007р. №77 про накладення адміністративного штрафу містить всі необхідні реквізити, визначені статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження».

Проте, в постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.09р. по справі № 22а – 10362/08/9104 зазначено, що в постанові про накладення адміністративного стягнення начальника відділу земельних ресурсів у Турійському районі від 04 грудня 2007 року №77 не зазначені певні інформаційні дані, які повинні зазначатись у виконавчому документі або зазначені не ті інформаційні дані, а саме: не вказано індивідуальний ідентифікаційний номер боржника; зазначено тільки рік народження боржника, проте не зазначено повну дату та місце народження; невірно вказана адреса боржника. За таких обставин суд прийшов до висновку про незаконність дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження.

Є й інше тлумачення статті 19 Закону України «Про виконавче провадження». Так, державним виконавцем відмовлено у відкриті виконавчого провадження в зв’язку з відсутністю у виконавчому документі місцезнаходження стягувача та майна боржника. Ухвалою господарського суду Волинської області від 03.06.09р. по справі №01/22–71 такі дії державного виконавця визнано незаконними, оскільки за змістом ст..19 Закону України «Про виконавче провадження» місцезнаходження майна боржника вказується у виконавчому документі в тому випадку, якщо суду такі відомості відомі.

А тому, слід звернути увагу, що згідно вимог п.3 статті 19 Закону України „Про виконавче провадження” найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб’єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб –платників податків) – зазначаються у виконавчому документі лише за їх наявності, а інші відомості, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо – зазначаються у виконавчому документі лише у разі якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ.

Варто також зауважити, що державний виконавець перед відкриттям виконавчого провадження не зобов’язанний здійснювати перевірку інформаційних даних зазначених у виконавчому документі щодо їх достовірності.

Окрім того, здійснення таких дій не відноситься до компетенції державної виконавчої служби.

Не однаково тлумачать суди і норми чинного законодавства, що регулюють порядок виїзду за кордон громадян, які мають невиконані зобов’язання.

Так, одним і тим же Володимир –Волинським міським судом Волинської області по різному тлумачаться і застосовуються норми Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України». Ухвалою від 02.09.09р. по справі №6-41/09 задоволено подання державного виконавця щодо обмеження в праві виїзду боржника за межі України –до виконання зобов’язань.

Однак, вже ухвалою від 01.10.09р. по справі №6-46/09 в задоволенні аналогічного подання державного виконавця відмовлено. Суд аргументував рішення тим, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» не відносить до компетенції суду вирішення питання щодо обмеження громадян у їх праві виїзду за межі України при наявності в особи не виконаних зобов’язань, до того ж, зазначене питання не віднесене до компетенції суду і Указом президента України «Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів» від 24.03.08р. №261/2008.

З огляду на таку практику, слід звернути увагу на те, що порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв'язання спорів у цій сфері регулює Закон України "Про порядок виїзду з України та в'їзд в Україну громадян України".

Положеннями статті 6 цього Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадках, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання – до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, або він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, – до виконання зобов'язань.

Тимчасове затримання або вилучення паспорта у таких випадках здійснюється судом, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Державної прикордонної служби України, військовими комісаріатами та консульською службою України.

Частиною четвертою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що виїзд з України іноземця та особи без громадянства може бути відкладено до виконання ним майнових зобов'язань перед фізичними та юридичними особами в Україні.

Пунктом 8 статті 19 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" встановлено, що на Державну прикордонну службу відповідно до визначених законом завдань покладається, зокрема, запобігання та недопущення в'їзду в Україну або виїзду з України осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в'їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів.

Крім інших покладених на органи Державної прикордонної служби України завдань, вони також мають право, зокрема, з'ясовувати підстави в'їзду в Україну або виїзду з України, не пропускати через державний кордон України осіб без дійсних документів на право його перетинання, осіб, які надали завідомо неправдиві відомості під час одержання зазначених документів, осіб, яким Державною прикордонною службою України за порушення законодавства з прикордонних питань та про правовий статус іноземців чи за мотивованим письмовим рішенням суду та правоохоронних органів не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України (пункт 4 статті 20 Закону).

Отже, наявність в особи невиконаних зобов'язань, покладених на неї судовим рішенням, у тому числі аліментних, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження". Зокрема, державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, установлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії (стаття 5 Закону).

Разом з цим, статтею 217 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Вищенаведений аналіз норм вказує на те, що одним із таких заходів може бути тимчасове обмеження особам (боржникам) у праві виїзду за межі України з вилученням паспортного документа чи без такого, причому таке обмеження можливе на підставі судового рішення за поданням державного виконавця.